Шарівський замок

      Іще в XIX столітті з волі поміщика Павла Ольховського почалось будівництво на Мерчику, невеличкій річці поблизу Харкова. Він велів тут звести і палац, і парк. Наступний власник набув із придбанням цих володінь уже готовий «скарб» і почав його обживати. Це був Леопольд Кеніґ – виробник цукру зі світовим ім’ям. І дуже скоро він почав вершити історію цього краю вже на свій розсуд, багато в чому, ймовірно, перевершуючи попередника.

      У прогулянках парком замку груди переповнюються захватом від мальовничих штучних водойм, що виграють вихилястими каскадами. Їх оздоблено розмаїттям кам’яних містків. Басейни і фонтани під відкритим небом надають алеям гармонію затишку.
       Липи рівним рядом дисципліновано шикуються в широку алею, довгий час, доглядаючи дерева, садівники вистригали їх гіллям угору. І тепер гості, які відвідали замок, запевняють у тому, що їм ніколи в житті не траплялася така оригінальна і вишукана липова алея.

      Ви неодмінно замилуєтеся багатовіковими деревами з чудернацькими стовбурами. Прискіпливий гість зауважить, як можуть у парку віком не більше двох століть зростати восьмивікові дуби?
       Виходить, що власники замку у своїх паркових насадженнях мудро оминали найстарші з дерев!

      Так само, з пошаною до старовини, Ольховський та Кеніґ поставились і до вибору архітектурного стилю споруди, вони вочевидь наслідували середньовічні риси. Готичні оборонні вежі, зубці на парадній брамі… Вузенькі вікна на випадок захисту від ворожих атак. Багатьох знавців архітектури такий стиль спантеличив би. У XIX столітті робити бійниці з вікон і зубчатий дах для оборони від середньовічних стріл було недоречно з будь-якого погляду.
       З усього видно, як перший власник Ольховський і пізніше Кеніґ по-дитячому калькували дух лицарства середніх віків. І тепер ми не будемо їх за це судити.

      Про Шарівський замок ми сьогодні точно знаємо – кожен камінь і посаджене деревце, штучна водойма і фонтан – були спробою втілити свої мрії. І це безперечно вдалося.
       За революції 17-го року Леопольд Кеніґ мусив рятуватися в еміграції і більше не мав можливості повернутися у свої володіння. З 2008 року замок звільнили та відкрили для усіх, хто любить помилуватися витонченою архітектурою.

      Який замок без легенди? Легенда Шарівського замку – про чарівний камінь Леопольда в подарунок своїй дружині. Розповідають, що значно молодша жінка не кохала свого чоловіка й кидалась у чужі обійми за першого свого бажання. Одну з таких подружніх зрад Кеніґ ретельно вистежив за допомогою вірних йому доброзичливців. Та більше того, він начебто дізнався навіть про камінь, на якому відбулась подружня зрада. І за сотні кілометрів привіз його до замку. В парку його молода дружина мусила до свого сорому впізнати цей камінь. Кажуть, відтоді цей артефакт сповнює бажанням усіх гостей парку через самий тільки дотик.